Журавель Т.А.

 ЯК ПРАЦЮВАТИ ІЗ ДІТЬ, ЩО МАЮТЬ ПОРУШЕННЯ СЛУХУ?

Діти з порушенням слуху потребують особливої уваги та дбайливого підходу, щоб забезпечити їх навчання та розвиток. Працювати з дітьми, які мають порушення слуху, може бути викликом для багатьох педагогів і батьків. Але з правильним підходом і плануванням, Ви можете допомогти цим дітям розвиватися і навчатися нарівні зі своїми своїми вісьмисенсорними ровесниками.

Кожна дитина із порушенням слуху унікальна і має свої потреби та особливості. Розуміння цих потреб допоможе Вам створити ефективну навчальну програму, яка враховує їх індивідуальні потреби.

Наприклад, деякі діти можуть потребувати додаткового часу на розуміння інформації, тоді як інші можуть потребувати використання спеціальних засобів для слуху.

 Використовуйте візуальні засоби Візуальні засоби, такі як картинки, діаграми, схеми та відео, можуть бути дуже корисними для дітей із порушенням слуху. Вони допомагають дітям бачити та розуміти інформацію, що надходить до них, тим самим полегшуючи процес навчання. 

Учитель у роботі з такими дітьми повинен знати рівні слухової чутливості кожного з вух дитини (для того щоб знаходитися з боку вуха з меншою втратою слуху).

Взаємне розташування вчителя й дитини має бути таким, щоб учень бачив губи педагога, тому що такі діти добре «зчитують» з губ, що дозволяє їм розв'язати деякі проблеми.

Творчі завдання слід подавати у письмовій формі.

З огляду на те, що в дітей зі зниженою слуховою чутливістю спостерігаються проблеми з розумінням значення деяких слів і фраз, є сенс уточнити, чи правильно учень розуміє запропоноване завдання.

Недоліки граматичного ладу мови (неправильна побудова речень, неправильне узгодження всередині речень) веде до обмеження розуміння усного мовлення та тексту, який дитина читає.

В наслідок відхилення у розвитку мовлення, є складності в шкільному навчанні: утруднене засвоєння початкової грамоти (письма й читання), специфічні помилки в диктанті й самостійному письмі, труднощі в розумінні пояснень учителя; утруднення під час користування підручником через недостатнє розуміння тексту, який учень читає.

Використовуйте технології Сучасні технології, такі як FM-системи, можуть допомогти дітям з порушенням слуху чути звук краще. Використання планшетів та інших технологій також може допомогти дітям зрозуміти матеріал краще.

РОЗВИТОК СЛУХУ ДИТИНИ У ІГРОВІЙ ФОРМІ

Розвивати слух дитини варто в ігровій формі, застосовуючи різні варіанти вправ. Кожне завдання, в якому використовуються немовленнєві звуки, потрібно розпочинати з показу дитині предметів, що звучать, та демонстрації того, як вони звучать. Наприклад: показати барабан, потім постукати паличками по барабану та дати постукати дитині.

Завдання варто урізноманітнювати використанням нових для дитини предметів та способів виконання завдань (із зав’язаними, заплющеними, закритими долоньками очима тощо).

Приклади завдань для розвитку слуху:

1.Дорослий знаходиться за спиною в дитини. У дитини в руці прапорець. Дорослий подає сигнал (дує в дудку, стукає в барабан, дзвонить дзвіночком, стукає ложкою по каструлі тощо), а дитина, почувши сигнал, піднімає вгору прапорець).

Щоб урізноманітнити заняття, можна запропонувати дитині реагувати на звук плесканням у долоньки, тупанням ніжкою, підняттям кольорової картки, будь-яким рухом або голосовим сигналом, словами: «є» або «немає», «чую» або «не чую».

2.Дитина стоїть у центрі кімнати із зав’язаними (заплющеними) очима. Спереду, ззаду, праворуч і ліворуч знаходяться задіяні у грі члени родини. Учасники гри по черзі подають звукові сигнали (за допомогою музичних іграшок, будь-яких предметів, голосу), а дитина ручкою вказує, звідки чує звук. Якщо у занятті бере участь тільки один дорослий, він може змінювати місцеположення. У такому випадку необхідно стежити, щоб переміщення було тихим і обережним, оскільки дитина може сприйняти вібрацію через підлогу, рух повітря за умови різкого переміщення.

3.Дорослий стукає в барабан (дує в дудку, дає сигнал дзвіночком, промовляє голосний звук тощо) один або багато разів. Потім, коли дитина навчиться рахувати, сигналів дають два, три і т. д. Звуки можна подавати за спиною дитини та з різних боків від неї (якщо заплющені очі). Спочатку вчать визначати: один чи багато разів подавався сигнал, а потім, коли дитина навчиться рахувати, — скільки сигналів прозвучало.

На запитання: «Скільки?» дитина може відповідати, піднімаючи зображення однієї або багатьох фігурок, таблички з написами «один» або «багато» (пізніше — із цифрами), плескаючи у долоньки, тупаючи ніжкою один або кілька разів (пізніше — стільки разів, скільки було звучань), за допомогою слів «один» або «багато» (пізніше — «один», «два» і т. д.).

4.Спочатку дитині демонструють гучне і тихе звучання. Малюк спостерігає за тим, як сигнал подається. Потім поза полем зору дитини сигнал подають знову: сильний та слабкий почергово (наприклад: сильно та легко дують у дудку, вдаряють у бубон, вмикають тиху і гучну музику, тихо і гучно промовляють окремі голосні звуки, склади, слова). Гучність звучання добирається відповідно до можливості дитини сприйняти сигнал.

На запитання «Тихо чи гучно?» дитина може відповідати словами, піднімати вгору руку («гучно») або опускати її вниз («тихо»), показувати картку одного з двох кольорів (наприклад: червона картка означає «тихо», а синя — «гучно») або використовувати інші знаки.

5.Дитина знаходиться у центрі кімнати, її оточують стільцями, на яких розкладені барабан, бубон, дудочка, свисток, дзвіночок. Малюк заплющує очі, а дорослий стукає в барабан (дудить у дудочку, дзвенить дзвіночком тощо). Дитина розплющує очі і вказує на той інструмент, який звучав, або/та називає його. Доцільно варіювати різні звучання.

Спочатку для розрізнення добирають три звучання, потім — більше. Потрібно урізноманітнювати звуки, що їх сприйматиме дитина, використовувати якомога більше джерел звуків. Джерелами звуків можуть бути музичні іграшки, справжні музичні інструменти, будь-які предмети побуту, що звучать при постукуванні, голоси людей, тварин узапису тощо. Усі звуки, що їх використовують на заняттях, перед початком вправи варто продемонструвати і переконатися, що дитина розуміє, хто або що може бути їхнім джерелом.